Додати у вибране

 
Сьогодні: Понеділок, 1 вересня 
Якщо ви помітили орфографічну, стилістичну або іншу помилку на цій сторінці, просто виділіть помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter
Шрифт:+2  +1  нормальний  -1  -2
    Соціальна психологія   друкована версія 

© При використанні матеріалів обов’язковим є посилання на автора, видання або на сторінку сайту.

Категорія значення слова як характеристика інтелектуальної діяльності

Лариса Засєкіна,
кандидат психологічних наук, доцент
кафедри загальної і соціальної психології
Волинського державного університету
ім. Лесі Українки

Написати автору

У статті розглядається значення слова в якості описової категорії організації індивідуального інтелекту. Трактування значення як специфічної форми відображення дійсності дало змогу класифікувати різні види значень. Результати емпіричного дослідження особливостей функціонування різних видів значень свідчать про можливість їх застосування для виявлення інтуїтивно-почуттєвого та раціонального відображення дійсності як рівноправних форм інтелектуальної діяльності суб’єкта пізнання.

Постановка проблеми

Проблема значення слова завжди була однією з найскладніших для філософів, психологів, лінгвістів. Адже це поняття є загальнонауковою категорією, вивчення якої потребує виходу за межі окремої наукової галузі з метою гносеологічної інтерпретації. Значення належить до однієї з тих всезагальних форм діяльності, які лежать в основі перетворення досвіду в знання, системного та змістового розуміння світу.

В сучасний період ця проблема значно загострюється, оскільки увага переноситься з логіко-раціоналістського трактування значення на значення як надбання індивіда. У світлі цих ідей значення розглядається як певна форма відображення світу людиною. Вивчення цієї форми дає змогу виявити специфіку її пізнавальної організації та пізнавальної активності.

Основні завдання нашого дослідження: по-перше, з’ясувати природу значення як описової категорії організації індивідуального інтелекту; по-друге, визначити види значень та особливості їх породження як віддзеркалення певних інтелектуальних утворень людини; по-третє, емпірично вивчити значення як описову категорію індивідуального інтелекту.

І. Сєченов зазначав, що значення понять ґрунтуються на трьох основних типах відношень об’єктів предметного світу: подібності, співіснування та наступності. Іншими словами, в думці об’єкти є лише в трьох основних формах зіставлення: як члени родових груп та класифікаційних систем; як члени просторових сполучень; як члени наступних рядів у часі. „Зовнішній світ не є простим агрегатом предметів; вони надані поряд з предметними відношеннями, зв’язками та залежностям” [8, с. 217]. Інша справа, наскільки людський розум готовий та здатний осягнути ці зв’язки у їх цілісності і неповторності.

Трактування значення як надбання індивіда виявляє не лише відношення подібності, співіснування та наступності, а й такі специфічні особливості значення, як прототипи категорій, емоційно-оцінні переживання, пов’язані зі словом, своєрідність породжених асоціацій на задане слово – стимули, виражені у позалінгвальних компонентах індивідуального досвіду [4].

Наукове оформлення контурів дослідження значення як надбання індивіда започаткували лінгвіст Ф. де Соссюр і філософ Ч. Пірс. Ф. де Соссюр виокремив нову предметну галузь різних знаків як об’єктів нової науки – семіології, визначив мову як систему знаків та описав сутність знака через відношення двосутності – позначення (signifiant) та позначене (signifie). Отже, в структурі „позначення – позначене” імплікується ставлення людини – носія мови до позначуваної нею об’єктивної дійсності.

Точно визначити місце семіології в науковій парадигмі – це завдання психолога. Іншими словами, семіологія – це галузь психології, яка вивчає знакову природу та керовану знаками поведінку людини. Отже, Ф. де Соссюр першим успішно продемонстрував відносний характер мови та її існування в чистому вигляді як системи знаків, що перебувають у когерентності лише завдяки зовнішнім зв’язкам з іншими знаками, які підтримують мову і функціонують через мовлення. У перебігу дискурсу знаки формують свідомість істот, здатних осягнути довільні зв’язки між знаками – носіями інформації та інформацією, яку такі носії передають. Інформація, яку передають знаки, втілюється у позначеному, що ототожнюється з поняттям [9].

Тоді як Ф. де Соссюр пропонує дуальну схему знака, у розумінні Ч. Пірса знак репрезентує відношення трисутності – позначення, об’єкт та інтерпретант. Отже, у розумінні знака Ч. Пірс чітко підкреслює залежність між позначенням та позначеним від присутності суб’єктивного сприймання та розуміння цих відношень людиною. Розмежування емоційних, енергетичних і логічних інтерпретант свідчить про значну залежність значення знака від продуктів діяльності емоційної, мотиваційної та пізнавальної сфер особистості [12].

При визначенні значення знака у різних напрямах семітичних досліджень, на думку Г. Щедровицького, не було охоплено певної об’єктивної властивості усіх знаків, яка, по суті, є основоположною, оскільки поєднує інші вже виокремлені сторони і визначає їх місце в системі цілого. Тому для того, щоб побудувати нову модель знака, необхідно насамперед виявити цю властивість. А вона, на переконання Г. Щедровицького, полягає в діяльності людини, яка зумовлює та визначає породження, функціонування і траєкторію розвитку знаків та їх значень [11].

Тоді як Г. Щедровицький розглядає цю властивість як діяльність, О. Потебня розуміє її у виокремленні двох компонентів будь-якого значення: найближче та подальше значення слова. Як зазначає вчений, люди розуміють одне одного в процесі спілкування тому, що у змісті слів є щось загальне і народне. Це рівне, однакове й зветься найближчим значенням слова. Саме найближче значення робить мову засобом спілкування. Поряд із цим, у слова є ще й інше, мінливе від індивіда до індивіда подальше значення, яке у кожного різне за якістю та кількістю елементів [7].

Ці ідеї набули подальшого розвитку й глибокого вираження у психологічних теоріях дослідження значення, розведення категорій змісту, значення й смислу з метою ретельного вивчення пізнання людиною світу.

Психологічна структура значення, яка відображає особливості індивідуальної картини світу суб’єкта, завжди перебувала в полі зору психологів. За Л. Виготським, значення слова – „це єдність узагальнення та спілкування, комунікації і мислення” [2, с. 318]. Отже, значення – це психологічний феномен, який репрезентує динамічну ієрархію процесів, за допомогою яких визначається відповідність між системним значенням слова і продуктами когнітивного та афективного досвіду – індивідуальною картиною світу людини, яка актуалізується поточною ситуацією. Найвищою формою значення, на думку вченого, є поняття, які утворюються на основі істотних властивостей і характеристик предмета. При цьому Л. Виготський розмежовує поняття на два види: життєві та наукові поняття. Життєві поняття – це поняття „суть уявлення від конкретного до абстрактного” [2, с. 175]. Слабкість життєвих понять полягає у нездатності до абстрагування, довільного маніпулювання ними. Утворення наукових понять – це шлях від абстрактного до конкретного. Завдяки науковим поняттям людина усвідомлює властивості предмета, відірвані від реальної ситуації.

Отже, основними рисами життєвих понять є переважання конкретних, ситуаційних елементів, а також велика роль практичної діяльності та наочно-образного досвіду у їх формуванні. До особливостей наукових понять належать логічні зв’язки, відірваність від актуального контексту та провідна роль розумових операцій порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування, класифікації і систематизації дійсності. Таким чином, у теорії Л. Виготського мінімальною одиницею інтелектуальної діяльності індивіда є значення слова, найвищою формою розвитку якого є наукове поняття.

Схожі ідеї щодо визначення структури та функцій значення слова викладено у працях О. Лурії [6]. На його думку, будь-яке слово має дві основні складові, що виконують відповідні функції: предметна віднесеність, тобто означення будь-якого предмета реальної дійсності, а також значення, яке дає можливість здійснювати мисленнєві операції аналізу й синтезу над різними предметами, виокремлювати їх істотні властивості, відносити предмети до певної категорії. Відтак, здатність аналізувати предмет, виявляти в ньому істотні властивості та в результаті узагальнення спільних ознак відносити його до певних категорій і називається значенням слова [6, с. 249].

Подальшого розвитку категорія значення одержала в працях О. Леонтьєва [5]. Розглядаючи значення як складову людської свідомості, він виокремлює такі поняття: чуттєва тканина, значення та особистісний смисл. Особлива функція чуттєвих образів полягає в тому, що вони надають відчуття реальності свідомій картині світу суб’єкта. Завдяки чуттєвим образам суб’єкт усвідомлює, що існує об’єктивний світ і поза межами людської свідомості – як об’єктивне поле і об’єкт його діяльності. „Чуттєве відображення утворює основу та умову для будь-якої свідомості. Вона є наче матеріальною тканиною, тим, що утворює багатство, забарвлення свідомого відображення світу. Водночас це відображення …і є тим, що безпосередньо створюється перетворенням енергії зовнішнього подразника у факт свідомості. Проте, будучи основою та умовою будь-якої свідомості, ця її складова не виражає нічого специфічного в ній” [5, с. 302].

Специфічність свідомості у відображенні світу реалізується через значення. Функція значення полягає в культурному структуруванні чуттєвих образів свідомості: суб’єкт здатен засвоювати зафіксовані історичним досвідом знання – продукти суспільно-історичної практики. „Психологічно значення – це надбання моєї свідомості, узагальнене відображення дійсності, вироблене людством і зафіксоване у формі поняття, знання або навіть у формі вміння як узагальненого образу дії, норми поведінки тощо” [5, с. 209].

Поряд із цим, на думку О. Леонтьєва, інтроспективно значення, як правило, відсутнє у свідомості, адже воно проходить крізь призму діяльності суб’єкта та відповідного мотиву цієї діяльності. Проходження значення крізь призму активного суб’єкта утворює особистісний смисл. Особистісний смисл – це „значення значення”, функціонування значення, з одного боку – в системі суспільних відносин, а з іншого боку – в індивідуальній свідомості окремого індивіда.

Розмежування значення та особистісного смислу знаходить відображення в дослідженнях суб’єктивної семантики. Так, О. Артемьєва зазначає, що результати експериментальних досліджень засвідчують, що людина в процесі взаємодії із світом часто кваліфікує його об’єкти в системах класифікацій і категорій, не повністю ідентичних для природничонаукової практики. Збіг і відмінність цих структур дають підстави для диференціації логічного і психологічного структурування значення поняття. Особливості та закономірності психологічного структурування грунтуються на різних підходах конструювання психологічного значення, які варіюють від індивіда до індивіда внаслідок різного змісту їх концептуальних систем [1].

У вітчизняних та зарубіжних психолінгвістичних дослідженнях важливого значення набуває вивчення різних компонентів значення слова [4]. Значення містить низку компонентів відповідно до тих способів і шляхів, які беруть участь у його формуванні – способи добору асоціації; визначення ознак та атрибутів об’єкта, вираженого в понятті; фіксація ситуації, у якій зустрічається це поняття.

На основі цих способів утворення індивідуального значення слова в ньому можна виокремити такі компоненти: асоціативний, конотативний і ситуаційний. Функціонування цих компонентів забарвлює значення в особисте ставлення людини до певного явища чи події.

В основі означеного підходу лежить конотативне значення. За Ч. Осгудом, це універсальне значення, яке у будь-якій мові може бути описане за такими параметрами: сила, активність, оцінка [4]. Конотативне значення, на противагу денотативному, виражає емоційне ставлення суб’єкта до предметів реальної дійсності, свідчить про прийняття чи неприйняття певної життєвої ситуації чи події.

Конотативне значення є первинним, дораціональним і слугує необхідною передумовою для породження логічного значення слова. В основі конотативного значення, яке вважається його генетично ранньою формою, є переживання, у якому відображення та емоційне ставлення, особистісний смисл і чуттєва тканина ще дуже мало диференційовані. Конотативне значення за своєю суттю є вираженням інтуїтивно-почуттєвого відображення дійсності.

Асоціативне значення лежить в основі асоціативного підходу до дослідження значення слова, введеного в науковий обіг Дж. Дізом. В основі цього підходу важливим компонентом значення є низка асоціативних зв’язків певного поняття [4].

Ситуаційний підхід акцентує увагу на тому, що для кожного індивіда значення слова реалізується через включення його до конкретної життєвої ситуації як тривіально типованої динамічної сутності. Будь-яке значення завжди включене у низку подій, які розгортаються в часі, а відтак є ситуаційними [4].

Отже, конотативне, ситуаційне та асоціативне значення містять усі необхідні умови для конкретного та образного мислення суб’єкта пізнання. Це мислення грунтується на предметних, функціональних та асоціативних зв’язках об’єктів навколишньої дійсності, що наближає конотативне, ситуаційне та асоціативне значення до суті життєвого поняття у теорії Л. Виготського.

Таким чином, усе розмаїття значень та їх видів дає змогу згрупувати їх в основні три категорії на основі подібності їх функціональних ознак у психічному відображенні дійсності. Так, на першому етапі відбувається дораціональне пізнання дійсності, її інтуїтивно-почуттєве відображення. Важливого значення у цьому процесі набуває сплав асоціацій, конотативних і ситуаційних значень, які породжують поняття на рівні чуттєвої тканини відображення. Цей етап породження значення тісно переплетений з наочно-образними та функціональними характеристиками об’єкта чи явища. До цього рівня ми віднесли і значення у вигляді „життєвих понять”. Адже, за Л. Виготським, життєві поняття є потенційними поняттями, які за своєю суттю є доінтелектуальними.

Схема 1

Класифікація видів значень

У цьому випадку „відношення між словом і тим, що ми називаємо його значенням, іноді може бути простою асоціацією, яка не містить справжнього значення слова [2]. Поряд із цим, функція чуттєвої тканини у пізнанні є дуже важливою, адже суб’єкт розглядає дійсність поза межами своєї свідомості як об’єктивне поле та об’єкт його діяльності. На рівні чуттєвої тканини людина здатна осягнути зв’язки між фрагментами дійсності на основі інтуїтивно-почуттєвого її відображення.

Функція значення, або наукового поняття, що складають другий етап утворення значення, полягає в можливості культурного чи логічного структурування життєвих понять, утворених на першому етапі. Адже завдяки існуванню значень другого етапу суб’єкт відкриває фрагменти узагальнення дійсності, існування суттєвих ознак об’єктів, які фіксуються у цих значеннях. Водночас ці значення функціонують як засіб комунікації з іншими людьми, тобто вирізняють акти не лише узагальнення дійсності, але й акти спілкування.

Поняття третьої групи у вигляді подальшого поняття (О. Потебня), енергетичного інтерпретанта (Ч. Пірс), динамічної смислової системи (Л. Виготський), особистісного смислу (О. Леонтьєв), психологічного структурування значення (О. Артемьєва) є результатом утворення понять попередніх рівнів – життєвих і наукових. Адже це своєрідний сплав інтелектуальних утворень індивіда у вигляді наукових чи життєвих понять з особистісними властивостями людини – її мотиваційною та емоційною сферами.

Наукові та життєві поняття, пропущені крізь призму свідомості окремого індивіда, набувають статусу особистісного смислу, який коригує діяльність суб’єкта, інтелектуальну діяльність зокрема. Оскільки особистісний смисл – це „значення значення”, то його можна розглядати як поєднання понять, якими оперує людина (життєві чи наукові) з мотиваційними та емоційними властивостями особистості, що пронизує особливості перебігу її життєдіяльності.

Отже, в особистісному смислі відображено континуальну думку, яка породжується відповідною мотивацією суб’єкта пізнання, та дискретне відображення цієї думки у вигляді поняття наукового чи життєвого. Тому трактування смислу як енергії, в контексті нашого дослідження, набуває енергії для інтелектуальної діяльності суб’єкта пізнання. Відтак особливої значущості набуває віднайдення такої описової одиниці, яка б могла виявити природу особистісного смислу, подібно до того, як життєве значення характеризує інтуїтивно-почуттєве відображення дійсності, а наукове поняття – здатність до абстрактного мислення.

Така природа особистісного смислу дає змогу розглядати в якості його описової одиниці – концепта суб’єкта діяльності. Адже концепт, як зазначає Ю. Степанов, існує в ментальному просторі людини не у вигляді чітких понять, а як „пучок” уявлень, знань, асоціацій, переживань, які супроводжують слово: „…концепти не лише мисляться, вони переживаються. Вони – предмет бажань, емоцій, симпатій та антипатій, а інколи – зіткнень” [10]. Будь-який концепт – це поєднання позалінгвальних компонентів, які породжуються смисловими утвореннями суб’єкта, та способу вербального вираження цих утворень за допомогою групи понять [4].

Відтак, єдність інтелекту та афекту, що відображена, за Л. Виготським, у динамічній смисловій системі, в нашому дослідженні описується через функціонування концептів. У свою чергу, процес концептуалізації розглядається як породження нових понять в категоризації й систематизації дійсності та породження нових смислів. Концептуалізація як вираження процесу взаємодії інтелекту й афекту дає змогу виявити динамічність індивідуального інтелекту та визначити основну траєкторію інтелектуальної діяльності суб’єкта пізнання.

Таким чином, лінії та етапи розвитку утворення значення дають змогу розглянути їх у контексті організації інтелекту. Така процедура можлива, бо, по-перше, за різними видами значень лежать конкретні інтелектуальні структури й процеси; а по-друге, тому що усі види значень не розвиваються ізольовано, а мають певні закономірності свого утворення відповідно до інтелектуальної діяльності людини.

З метою емпіричного вивчення різних видів значення було розроблено таку процедуру дослідження.

Процедура дослідження

Вибірку дослідження склали 128 студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки та Національного університету „Острозька академія”. Віковий діапазон вибірки – від 18 до 22 років.

1. З метою вивчення рівня сформованості наукових понять було використано модифіковані нами методики О. Лурії „Визначення понять” і „Порівняння понять” [3].

2. Емпіричне вивчення конотативного значення проводилося за методикою семантичного диференціала Ч. Осгуда. Досліджуваним було запропоновано оцінити слова, які виражають широкий життєвий контекст: життя, щастя, здоров’я, влада, смерть, любов, дружба, віра, сім’я, робота за шкалою від –3 до +3 згідно з такими факторами: оцінка (поганий/хороший; огидний/гарний; темний/світлий; неприємний/приємний; сумний/веселий); сила (слабкий/сильний; маленький/великий; легкий/важкий; ніжний/грубий); активність (повільний/швидкий; пасивний/активний; млявий/рухливий). Максимальна кількість балів за виконання цієї методики становить середнє арифметичне показників усіх оцінених слів – 3 бали.

3. З метою дослідження ситуаційного значення слова було застосовано авторську методику пропозиціонального аналізу. Одиницею опису образу ситуації в когнітивній психології вважається пропозиція або їх сукупність, яка фіксує такі ключові моменти: дія, актор, умова, інструмент, місце, об’єкт, ціль, якість, реципієнт, час. Досліджуваних просили у письмовому вигляді описати ситуацію, яку б можна було назвати „життєвий досвід”. Аналіз індивідуальних протоколів з описом ситуації проводився у такій послідовності: кожне слово в ситуації, яке означало дію, актора, умову, інструмент, місце, об’єкт, ціль, якість, реципієнта, час, оцінювалось в 1 бал. Загальний показник ситуаційного значення визначався як сума кількості вищезазначених слів у відтворенні ситуації.

4. Асоціативне значення досліджувалася за допомогою методики „Піктограма” О. Лурії. Досліджуваним пропонувалося два слова: „хвороба” та „свято” для його передачі у вигляді образного зображення. Оцінювання проводилося за такими критеріями: критерій конкретності/стандартності – абстрактності/оригінальності образу – від 1 до 3 балів. Максимальна кількість балів за виконання цієї методики – 6.

Показники рівня сформованості різних значень – наукового поняття, асоціативного, конотативного та ситуаційного значень опрацьовувалися процедурою кореляційного аналізу програмного забезпечення Microsoft Excel.

Результати дослідження та їх інтерпретація

Результати кореляційного аналізу різних видів значення викладено в таблиці 1.

Таблиця 1

Особливості кореляції різних видів значень

Те, що не спостерігається статистично значущих показників кореляції наукових та життєвих понять, свідчить, на нашу думку, про виражену тенденцію до сформованості певного виду понять. Поряд із цим, між різними видами значень життєвого поняття (асоціативне, конотативне, ситуаційне) існує кореляційний зв’язок (r=0,168, p<0,05), що свідчить про їх тісну взаємодію в інтуїтивно-почуттєвому відображенні дійсності.

Вважаємо, що життєві поняття, репрезентовані афективною тканиною пізнання дійсності, певним чином перешкоджають оперуванню широким набором категорій, які грунтуються не на зовнішніх чи функціональних ознаках об’єктів та відповідних їм понять, а на внутрішніх та істотних властивостях, що виводяться за допомогою операцій узагальнення й абстрагування, категоризації та систематизації дійсності.

Отже, результати емпіричного вивчення значення як описової категорії інтелектуальної діяльності свідчать про можливість виявлення індивідуальної тенденції як до інтуїтивно-почуттєвого, так і раціонального відображення дійсності через визначення особливостей сформованості наукового поняття та життєвого поняття у вигляді асоціативного, конотативного, ситуаційного значень.

Література:

1. Артемьева Е. Ю. Основы психологии субъективной семантики. – М.: Смысл, 1999. – 352 с.

2. Выготский Л. С. Мышление и речь. – М.: Лабиринт, 2001. – 368 с.

3. Засєкіна Л. В. Методологічні проблеми дослідження індивідуального інтелекту в контексті психології особистості // Наукові записки ін-ту ім. Г. С. Костюка. – 2005. – Вип. 26. – Т. 2. – С. 123 – 129.

4. Засєкіна Л. В., Засєкін С. В. Вступ до психолінгвістики. – Острог: Вид-во нац. ун-ту „Острозька академія”, 2002. – 168 с.

5. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1983. – 391 с.

6. Лурия А. Р. Лекции по общей психологии. – СПб.: Питер, 2004. – 320 с.

7. Потебня А. А. Слово и миф. – М.: Правда, 1989. – 624 с.

8. Сеченов И. М. Элементы мысли. – СПб.: Питер, 2001. – 416 с.

9. Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977. – 695 с.

10. Степанов Ю. С. В трёхмерном пространстве языка. Семиотические проблемы лингвистики, философии, искусства. – М.: Наука, 1985. – 259 с.

11. Щедровицкий Г. П. Процессы и структуры в мышлении. – М.: ПЕР СЭ, 2003. – 317 с.

12. Deely, J. Reading the Signs: Some basics of Semiotics // Semiotica. – 1993. – Vol. 97. – No3, 4. – P. 247 – 266.

 

Бібліографічний опис статті:
Засєкіна Л. Категорія значення слова як характеристика інтелектуальної діяльності // Соціальна психологія. - 2006. - № 3 (17). - C.133-142

<< Назад  Далі >>  До змісту
Перейти:



• Політичний менеджмент

   • Редакційна колегія

   • № 4-5 (55-56) (грудень 2012)

   • Архів номерів

• Соціальна психологія

   • Редакційна колегія

   • № 4 (54) (грудень 2012)

   • Архів номерів

• Людина і політика

• Український соціум

   • Редакційна колегія

   • №1 (6) (лютий 2005)

   • Архів номерів

друкована версіянаписати листадогори   


Українська Банерна Мережа

Яндекс цитирования Находится в каталоге Апорт
© Український центр політичного менеджменту 2003-2012