Додати у вибране

 
Сьогодні: П`ятниця, 22 серпня 
Якщо ви помітили орфографічну, стилістичну або іншу помилку на цій сторінці, просто виділіть помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter
Шрифт:+2  +1  нормальний  -1  -2
    Соціальна психологія   друкована версія 

© При використанні матеріалів обов’язковим є посилання на автора, видання або на сторінку сайту.

Тенденції взаємодії засобів масової інформації з молодіжною аудиторією

Олена Ануфрієва,
аспірант кафедри соціальної психології
факультету соціології і психології
Національного університету ім. Т. Шевченк

Написати автору

В суспільстві, що трансформується, роль засобів масової інформації значно посилюється, оскільки саме в такі періоди зростає потреба громадян точніше, об’єктивніше оцінювати суспільні явища і події. Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності. Масове споживання найбільш характерне для молодіжної аудиторії. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти. Тим часом, ця проблема ще не стала об’єктом належної уваги дослідників. Відтак виникає необхідність створення інтегративної концепції масової комунікації.

Проблеми молоді завжди розглядалися в контексті етапів суспільного розвитку, соціальної і культурної модернізації. Не випадково в гуманітарних науках на рубежі ХХ і ХХІ століть виник науковий напрямок „ювентологія”, представники якого вивчають молодь як важливу суспільну силу. До речі, саме в цей час при Раді Європи було створено інституціональні структури, що відстежують зміни в молодіжному середовищі.

Важливою проблемою досліджень з молодіжної тематики залишається вплив ЗМІ на масові аудиторії та його ефективність. Інтерес і довіра до діяльності ЗМІ в сучасних умовах визначається тим, наскільки цікавою для молоді є їх тематика, наскільки визначальною є їх роль у житті нинішнього динамічного суспільства. Не можна недооцінювати цієї ролі, оскільки ЗМІ в цілому – це впливовий інформаційно-пропагандистський апарат, який є одним з ефективних засобів збереження і поширення культурних зразків, культури суспільства в цілому, засобом соціалізації молодого покоління. І хоча різні інститути суспільства, соціальне середовище, в якому живе і виховується молодь (сім’я, друзі, школа, однолітки), є суттєвим фактором формування її свідомості та поведінки, однак спілкування, об’єднання в групи за інтересами відбувається і під впливом ЗМІ, тих зразків життєдіяльності, які їй нав’язуються та пропагуються інформаційними засобами.

Мета статті полягає в аналізі різних форм впливу вітчизняних і зарубіжних ЗМІ на молодіжну аудиторію, а також в дослідженні новітніх тенденцій взаємодії ЗМІ та їх аудиторії.

Дослідження ролі ЗМІ в житті суспільства, особливості їх функціонування не є новими для вітчизняної науки. В останні роки з’явилось чимало праць українських дослідників, присвячених аналізові різних аспектів функціонування ЗМІ в суспільстві. Це, зокрема, праці Н. Костенко, де розглядаються теоретичні та методологічні засади функціонування ЗМІ, цінності і символи у масовій комунікації, місце та роль мас-медіа у виборчих кампаніях. Проблеми глобального розвитку комунікаційних систем розглядаються у розвідках О. Зернецької. В працях О. Піронкової, Н. Лисиці, Л. Федотової аналізуються сучасні тенденції розвитку комунікативних систем. Особливостям діяльності ЗМІ в контексті паблік рілейшнз присвячені праці В. Королька, Г. Почепцова.

Сучасне суспільство живе в умовах глобального зростання обсягів виробництва і споживання інформації. За останні 30 років вироблено інформації більше, ніж за попередні 5 тисяч років. А. Тофлер вважає, що ми стали свідками виникнення нового типу цивілізації – цивілізації, основою якої є інформація [6]. Відбувається справжня революція в інформаційних технологіях, які грунтуються на досягненнях електроніки, математики, філософії, психології, економіки. Сучасне суспільство наповнене плином інформації, що потребує спеціального осмислення.

Насичення світу потужними інформаційними джерелами призвело до виникнення нових проблем, пов’язаних з використанням у ЗМІ таких новітніх інформаційних технологій, як електронні засоби збереження, опрацювання та поширення інформації, телекомунікаційні, комп’ютерні технології, web-технології тощо. Сформувалася нова система інтеграції різних засобів комунікації (комп’ютерні, телекомунікаційні) із своїми інтерактивними особливостями. Ця система мультимедіа охоплює на Заході практично всі сфери життя людини, вносячи суттєві зміни в культуру і перетворюючи її на інформаційну культуру – своєрідну суміш традиційної культури та електронних засобів інформації. На думку фахівців, новітні електронні засоби не відокремлюються від традиційних культур – вони їх абсорбують. Прикладом може бути японське караоке, що інтенсивно розповсюджується у всьому світі.

Значимість культурно-спадкових функцій ЗМІ широко обговорювалася вченими ще в 1960 – 1980 роках. Окремі аспекти цих дискусій відбиті в емпіричних дослідженнях, що проводилися під керівництвом та В. Оссовського в Україні та Б. Грушина в Росії [4].

Сучасні ЗМІ значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів і тим самим підриваючи основи її індивідуальності. Масове споживання стає дуже ефективним при наявності середовища „собі подібних”, особливо це стосується молодіжної аудиторії. Тому проблема взаємодії (а не тільки впливу) молодіжної аудиторії і ЗМІ стає особливо актуальною в наш час.

Основною функцією ЗМІ є, безумовно, маніпулювання суспільною свідомістю, відвертання її уваги від реальності, створення віртуального світу, якому ніщо не відповідає в об’єктивній соціальній дійсності. Як відомо, в сучасному суспільному житті значне місце посідають симулякри – копії неіснуючих речей і явищ [1]. Відбувається заміщення почуття реальності оточуючого світу завдяки електронним ЗМІ: людина втрачає об’єктивізований критерій істини, оскільки практика як критерій істинності її суджень про світ має не матеріальний, а інформаційний характер. Значення тієї чи іншої події визначається тепер не її реальними наслідками, а домінуючими в медіа-просторі судженнями: людина співвідносить себе не з реальністю, а з функціонуючими в її оточенні уявленнями про цю реальність. В результаті, будучи фізичною істотою, людина водночас звикає усвідомлювати себе у віртуальному інформаційному світі, який являє собою світ оцінок і міркувань.

Новітні тенденції взаємодії ЗМІ та аудиторії особливо помітні в діяльності телебачення, яке відіграє провідну роль у ЗМІ. Воно найсильніше впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам’ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам’яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача. Роль телебачення багатоаспектна і визначальна в багатьох випадках завдяки тому, що воно здатне певним чином „конструювати” специфічну соціальну реальність, беручи участь у формуванні економічної, правової, історичної свідомості, вводячи в повсякденне життя конкретні наукові знання, уявлення, розширюючи аудиторію спілкування.

В міру того, як інформаційний вік поступово реорганізує повсякденне життя людей, вивчення новітніх тенденцій взаємозв’язку ЗМІ набуває все більшого значення. Це відбувається не лише через те, що зростає кількість інформації, а й тому, що люди використовують як старі, так і нові медіа-технології у їх все складнішій формі. Люди часто включені одночасно в кілька медіа-оточень. Це особливо стосується молоді, яка може одночасно слухати, скажімо, плеєр і читати пресу.

Глобалізаційні процеси створюють нові можливості для одержання інформації за допомогою ЗМІ, що, у свою чергу, сприяє формуванню певних аудиторій. Аудиторія – це сукупність людей, до яких звертаються ЗМІ, і які сприймають звернену до них інформацію. Аудиторія є не лише об’єктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації. На момент сприйняття звернення аудиторія розділена на групи людей. Не завжди можна сказати, який розмір аудиторії того чи іншого видання чи телеканалу, вона невизначена, анонімна, роззосереджена, проте при всьому цьому має типові характеристики, вивчення яких украй важливе для налагодження комунікативного процесу. Аудиторія рухлива, тому велике значення має постійна фіксація її мінливості. При цьому суттєвого значення набувають не об’єктивно знеособлені характеристики, а соціально-психологічні.

Дослідники молодіжної аудиторії розрізняють чотири її типи: аудиторія з пасивно-споживацьким ставленням; активна, соціально зріла; інфантильна, з несформованими інтересами; „домашня”, зі стійкою системою інтересів у сфері дозвілля [8, с. 23 – 25]. В. Коробейников виокремлює з маси читачів, слухачів, глядачів три типи аудиторії в залежності від її орієнтації на ті чи інші органи інформації: духовно-особистісний, професійно-функціональний, споживацький [5].

Існують і інші типології аудиторій. Наприклад, за основу беруться соціологічні показники – професійна кваліфікація, віросповідання, демографічні дані (вік, стать, освіта) тощо. Аудиторію можна характеризувати не тільки за соціологічними, соціально-психологічними ознаками, але й в цілому за способом життя людей, що її складають. У цьому випадку необхідно брати до уваги загальні інтереси, переконання, погляди, інтелектуальні звички, хобі тощо. Так, Інститут Геллапа в дослідженні аудиторії орієнтується на диференціацію читача за віросповіданням, професійною кваліфікацією, прибутком, демографічними ознаками, місцем проживання і типом настановлень щодо проблеми, політичною орієнтацією і ставленням до політичних партій тощо.

Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. На Заході, наприклад, вивчається не тільки реальна, але й потенційна аудиторія, яка читає, або дивиться, або слухає передачі нерегулярно або навіть зовсім не надає їм уваги. Такий вид аудиторії певним чином аналізується: визначаються, наприклад, настановлення „не-читачів”, причини їх пасивності. Так, американські соціологи, очолювані з Л. Богартом, виявили кілька психологічних причин небажання звертатися до певних джерел інформації: побоювання отримати новину, яка спричинить депресію, брак інтересу, невміння ефективно витрачати вільний час тощо. Така інформація використовується для підвищення ефективності діяльності ЗМІ, вибору стилю і спрямованості їх діяльності [2, c. 86].

На жаль, в нашій країні таких досліджень мало, і пояснюється це, мабуть, тим, що вони не набули статусу соціального замовлення, недостатністю фінансування, браком необхідних методик із застосуванням новітньої техніки. І це дуже прикро, бо знання настановлень і мотивів аудиторії дозволяє зрозуміти, як відбувається відбір, оцінка, сприйняття чи відторгнення інформації, її зберігання, закріплення в свідомості. Вивчення мотивів звернення до різних видів ЗМІ – важливе дослідницьке завдання, оскільки вони є найвпливовішим інформаційно-пропагандистським апаратом.

В сучасних умовах все більшого значення набуває практика включення аудиторії до безпосередньої взаємодії зі ЗМІ, зокрема – цикли телепередач ріеліті ТБ (reality TV), де учасниками гри є „реальні” люди. Так, глядачі американських телепередач „Survivor”, „Big Brother” можуть брати безпосередню участь в тому, що відбувається на телеекрані: телефонувати або надсилати повідомлення електронною поштою, голосуючи за те, щоб той чи інший учасник вибув з гри [10, c. 3 – 4].

Ріеліті ТБ почало розвиватись в 1990-х роках. Його метою було таке оновлення телепрограм, яке дало б глядачам відчуття безпосередньої участі в реальному часі протягом перегляду телепередачі. Цей новий жанр спрямовувався на дослідження інтересів глядацької аудиторії щодо реальних життєвих історій. Цьому передувала зацікавленість глядачів спільним англо-австралійським проектом „Sylvania Waters”, де висвітлювалися події кожного дня у звичайній родині з Сіднея. Глядачі стали свідками реальних життєвих подій, і це їм подобалось. Це дало імпульс для подальшого вдосконалення передач, у яких „експерименти” підсилювались екзотичними місцями дії, привабливими і розкутими учасниками. Спостерігалося також зниження рівня продюсерського контролю за втручанням у „створену ТБ-реальність”. Нашому глядачеві теж уже відомі подібні „життєві шоу”: прикладом „реального телебачення” є передача „За склом”.

Нові тенденції взаємодії ЗМІ та аудиторій свідчать, що потрібні інші підходи до дослідження різних ланок такої взаємодії, враховуючи особливості як комунікатора, так і специфіку аудиторії. Навіть сама назва „засоби масової інформації” в такому контексті буде неточною, оскільки плин інформації характеризується односпрямованістю – преса, радіо, телебачення інформують аудиторію про певні події, не розраховуючи на її відповідь. Проте механізм зворотного зв’язку, якому стали надавати все більше уваги, особливо на телебаченні, дозволяє перетворити просте інформування на взаємодію. Тому, з огляду на це, термін „засоби масової комунікації” досить часто вживається нарівні з „засобами масової інформації”.

В зарубіжних дослідженнях уточнюється поняття аудиторії ЗМІ. Підкреслюється, що це групи людей, які мало пов’язані між собою, але мають спільний інтерес до якогось виду ЗМІ. Крім того, зарубіжні вчені звертають увагу на те, що поняття „аудиторія” стосується також людей, яких об’єднують тривалі соціокультурні зв’язки: субкультури, фан-культури, етнічні культури, культури релігійних спільнот тощо. Ці соціальні групи з їх уподобаннями існують незалежно від ЗМІ. Проте бути аудиторією означає більше, ніж бути просто групою. Це означає групуватися, часто-густо об’єднуватися віртуально відповідно до чинників, які характеризують „інформаційний вимір” тієї чи іншої події.

Певний інтерес становить дослідження проблем причинного зв’язку впливу ЗМІ на аудиторію. Це викликається зростанням криміногенної активності в різних країнах, особливо серед молоді. Хронологічний розвиток парадигми „причини – наслідки” впливу ЗМІ на аудиторію демонструє шлях, який пройшли дослідники різних країн від ранніх теорій, в котрих стверджувалося, що існує простий однобічний вплив ЗМІ на аудиторію, через заперечення пасивності аудиторії до серйозного занепокоєння впливом медіа-змісту з елементами насильства на кримінальну активність молоді, її агресивність і в цілому на формування девіантної поведінки.

Останнім часом тема агресії стала, мабуть, найпопулярнішою в психології. І це не мода, а, скоріш за все, реакція психологів на безпрецедентне зростання агресії та насильства в цивілізованому суспільстві. В науковому плані постає багато питань: агресія – це характеристика тільки поведінки людини, тобто обов’язкова її дія, чи агресія також включає мотив, настановлення, емоцію? Як співвідносяться поняття „агресія” та „намір”?

Загалом, не існує загальноприйнятої теорії агресії. Найбільш фундаментальними концепціями є інстинктивістська теорія агресії (S. Freud, K. Lozens), теорія соціального научіння (A. Bandura), когнітивні моделі агресивної поведінки (L. Berkowitz) та інші. Та слід відзначити, що найбільш несуперечливими на сьогодні є фрустраційна теорія і концепція соціального научіння агресії. Психологи констатують, що найефективніший вплив ЗМІ справляють на осіб підліткового віку. На цей період часто припадає зміщення акцентів у процесі спілкування, що обумовлюється особливостями психології цього віку. З одного боку, потяг до окремішності, з іншого – до включеності до тієї чи іншої групи, а усвідомлення належності до групи створює власний соціальний статус молодої людини. Внаслідок несформованості психіки серед підлітків часто поширюються різні види девіації, які певною мірою виконують компенсаторну роль. Порушуючи соціальні норми і вимоги, молоді люди тим самим вишукують найбільш прийнятні для себе форм поведінки.

І у вітчизняній, і в зарубіжній літературі з проблем психологічного впливу ЗМІ досить поширена думка, що сцени насильства у фільмах і телепередачах негативно впливають на молодіжну свідомість. Навіть з’явився термін „психотероризм”, що означає свідоме втручання в ситуацію, яка викликає агресію та неадекватну реакцію молоді. Тільки в США понад 140 інститутів переймаються проблемами дистанційного безконтрольного управління біологічними об’єктами, нейролінгвістичним програмуванням ЗМІ. Вони мають можливість – і повинні – локалізувати процеси істерії, нейтралізувати негативні емоції, прояви агресії.

До ефектів впливу агресії, яка демонструється у фільмах, на поведінку глядачів, відносять:

1) навчання за допомогою спостереження (що представлено у працях А. Бандури). Людина, яка стала свідком агресії, відкриває для себе нові вербальні та фізичні реакції, яких раніше не було в її поведінковому репертуарі;

2) зняття заборони, яке полягає в тому, що спостереження за тим, як інші безкарно проявляють агресію, збільшує ймовірність вияву агресивних дій з боку спостерігача. За висновками соціологів, кожен третій підліток (вибірка респондентів з асоціальною спрямованістю) здійснював вчинки під впливом побаченого на телеекрані;

3) постійне спостереження за сценами насильства сприяє поступовій втраті емоційного сприйняття агресії і чужого болю, в результаті чого спостерігач не вважає насильство неприйнятною формою поведінки;

4) телевізійні сюжети, перенасичені сценами насильства і жорстокості, обумовлюють зміну індивідуального образу реальності: люди починають сприймати світ вороже налаштованим до них [3, c. 88 – 91].

Проте в західній літературі існує й інша точка зору, згідно з якою перегляд фільмів і передач зі сценами насильства та агресії виконує функцію „звільнення” – глядач може безпечно ідентифікувати себе з суб’єктом агресії або пережити страх та відчуття небезпеки, дивлячись на екран, замість того, щоб переживати це в реальному житті [10, c. 87].

Дослідники, зокрема, намагаються встановити зв’язок між частотою перегляду матеріалу, що містить сцени насильства, і схильністю до „пошуку пригод” в реальному житті. Особливо це стосується молоді віком 11 – 25 років. З’ясовано, що ті, хто полюбляє ризикувати в реальному житті, менш схильні до перегляду телепередач як з насиллям, так і без нього, оскільки вони сприймають себе як активно діючих, а не просто спостерігачів. З іншого боку, ті, кого приваблювали незаконні дії, але хто не вдавався до них у реальному житті, охоче дивилися матеріали з елементами насильства, особливо реалістичні фільми про злочинність, і в такий спосіб задовольнялися „вторинним” відчуттям [9, c. 24 – 45].

В дослідженнях деяких західних вчених, зокрема, К. Росс, теж не окреслено прямої залежності між переглядом телепередач з елементами насильства та агресивною поведінкою підлітків. Було опитано 78 підлітків, схильних до насильства, і їх поведінка була співставлена з переглядом телепрограм ними та „звичайними” школярами такого ж віку. Встановлено, що агресивні підлітки дивилися теле- та відеофільми рідше, ніж решта однолітків, у них не помічалося спеціального інтересу до програм з елементами насильства, хоча дивилися вони той же матеріал, що й „звичайні” підлітки (або їх взагалі не приваблював перегляд телевізійних фільмів) [10, с. 90].

Незважаючи на те, що інформаційний вік приніс у наше життя нові види ЗМІ і дозволив людям самоорганізовуватися як аудиторії новими способами, інструменти дослідження мас-медіа лишилися старими (опитувальники, інтерв’ю, спостереження, фокус-групи), хоча тепер можемо аналізувати результати досліджень, виходячи з нових реалій. Більше того, нові медіа-засоби зовсім не заперечують старих: тоді як Інтернет пропонує нові можливості взаємодії з аудиторією, традиційні ЗМІ (ТБ, радіо, преса) не втрачають своєї впливовості. Це підтверджують дані соціологічних опитувань. Так, результати загальноукраїнського моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України, проведеного 2003 року, у якому брали участь 392 особи віком до 30 років (загальна вибірка становила 1800 осіб) свідчать, що щодня 80,4 % респондентів дивляться телевізор, 46,9 % – слухають радіо і 17,6 % – читають пресу [7]. Орієнтації молоді у сфері телебачення такі: найбільшою популярністю користуються телеканали УТ – 3 (Інтер), УТ – 2 (1+1), Новий канал (відповідно 68,5 %, 68,2 % та 37,5 % відповідей). Динамічні соціально-політичні трансформації, яких зазнало українське суспільство на межі 2004 – 2005 років, найактивніше висвітлювалися 5-им каналом, популярність якого значно зросла в цей період.

Особливістю структури інформаційних уподобань молоді є її розважальна орієнтація. Глядачі найохочіше дивляться художні фільми (72,2 %), розважальні та гумористичні програми (59,2 %), музичні телепередачі (58,7 %). Найменшою популярністю користуються передачі (цикли передач) з літератури, мистецтва, театру (6,5 %). В рейтингу художніх фільмів перше місце посідають комедії, друге – детективи, бойовики, гостросюжетні фільми; третє і четверте місця з відривом в 0,2 % – історичні фільми та фільми про кохання, мелодрами.

Ці дані, безумовно, не відображають в цілому картини культурних запитів молоді, але дають можливість фіксувати певну тенденцію, яка полягає в тому, що, по-перше, немає прямої кореляції між декларованими культурними уподобаннями та їх реалізацією і, по-друге, для реалізації культурних запитів у країні ще не створено достатніх умов. Молоді люди, як і більшість інших вікових груп, перебувають в нелегкому економічному стані і тому вільний час використовують для відновлення фізичних сил, пасивного відпочинку з переважанням розважальних форм у художньо-культурному споживанні. Телевізор дивляться близько 3 годин на день у будні 23,6 % опитаних, а у вихідні – до 5 годин на день 20,5 %. Не дивляться телепередач у будні 2,3 % респондентів, а у вихідні – 0,8 %.

Що стосується радіоуподобань, то найчастіше слухають FM-станції (72,0 %), найменше – міжнародні радіостанції іноземними мовами (0,9 %). Відповідно, найбільше довіряють інформації FM-станцій (так відповіли 60,7 % респондентів).

У порівнянні з телебаченням та радіо, преса є менш значущим видом ЗМІ для молоді. 11,5 % опитаних її практично не читають. Значна частина респондентів (25,1 %) читає газети та журнали два дні на тиждень. Найбільшою популярністю користуються газети „Аргументы и факты” (22,2 %), „Бульвар” (11,7 %), „Факты и комментарии” (11,2 %), а найменшою – „Демократична Україна”, „Киевский телеграф”, „Известия – Украина” (0,3 %). Серед всіх газет найбільше довіряють газеті „Аргументы и факты” (18,1 %), а найменше – газетам „День”, „Столичные новости” (по 0,3 %).

Отже, традиційні, „старі” засоби масової інформації не втрачають своєї значущості, про що свідчить те, що ЗМІ є найвпливовішим чинником формування свідомості сучасної молоді, її внутрішнього світу. В нашу епоху людина живе у світі різних подій, потрясінь, катаклізмів та сенсацій. Інформація, яка часто має негативний характер, іноді повністю заповнює внутрішній світ молодої людини, і тому все актуальнішою стає потреба звернення мас-медіа до гуманістичних цінностей людського буття. ЗМІ є порівняно автономною силою, вони виконують інформативну і контролюючу функцію, і, водночас, покликані брати участь у вихованні та освіті молодіжної аудиторії, виконувати профілактичну роботу у таких сферах, як наркоманія, токсикоманія, девіантна поведінка. Однак головною функцією ЗМІ лишається формування громадської думки щодо цих негативних явищ нашого життя.

Література:

1. Волков Ю. Г., Поликарпов В. С. Человек. Энциклопедический словарь. – М., 2000.

2. Волос В. Н. Социологические исследования аудитории прессы США // Журналист. Пресса. Аудитория./ Под ред. С. В. Смирнова. Вып. 4., Л., 1991.

3. Волянська О., Пилипенко В., Сапелкіна О. Роль засобів масової інформації в соціалізації агресії // Персонал, 2004, №7, c. 88 – 91.

4. Див. Грушин Б. А. Мнение о мире и мир мнений – М., 1967; Массовая информация и общественное мнение молодежи (Отв. редактор В. Л. Оссовский) – К., 1990; та ін.

5. Коробейников В. С. Редакция и аудитория. М., 1983.

6. Тофлер А. Третья волна. М., 1999.

7. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994 – 2003 / За ред. Н. В. Паніної – К., 2003.

8. Шкопоров Н. Б., Матвеева Л. В. Связь с аудиторией в телекоммуникации. Ч. 2, Москва. – 1992.

9. Krcmar, M. and Greene K (1999). Predicting exposure to and uses of television violence. Journal of communication, 49 (3).

10. Karen Ross and Virginia Nightingale. Media and Audiences: New Perspectives. Glasgow. – 2003.

 

Бібліографічний опис статті:
Ануфрієва О. Тенденції взаємодії засобів масової інформації з молодіжною аудиторією // Соціальна психологія. - 2005. - № 6 (14). - C.111-119

<< Назад  Далі >>  До змісту
Перейти:



• Політичний менеджмент

   • Редакційна колегія

   • № 4-5 (55-56) (грудень 2012)

   • Архів номерів

• Соціальна психологія

   • Редакційна колегія

   • № 4 (54) (грудень 2012)

   • Архів номерів

• Людина і політика

• Український соціум

   • Редакційна колегія

   • №1 (6) (лютий 2005)

   • Архів номерів

друкована версіянаписати листадогори   


Українська Банерна Мережа

Яндекс цитирования Находится в каталоге Апорт
© Український центр політичного менеджменту 2003-2012